вівторок, 16 жовтня 2018 р.

10 міфів про торгівлю людьми.


Багато людей знають про проблему торгівлі людьми - з повідомлень у пресі, соціальної реклами на телебаченні, бігбордів... Але мало хто усвідомлює її масштаби, а тим більше може припустити, що це станеться саме з ним.
країнська правда. Життя" з допомогою Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні та Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда-Україна" визначили 10 найпоширеніших міфів стосовно торгівлі людьми.

Міф перший: зі мною такого не станеться
Існує стереотип, що лише малоосвічені люди можуть стати жертвами торговців людьми. "Зі мною такого не станеться", - так зазвичай кажуть студенти, до яких приходять з лекціями фахівці громадських організацій з протидії торгівлі людьми. Більшість з них не усвідомлює того, що саме молоді люди від 18 до 25 роківстановлять групу ризику, адже саме вони - майбутні випускники коледжів і університетів невдовзі зіткнуться з проблемою працевлаштування, чіпляючись за будь-яку можливість заробити гроші.
За статистикою МОМ, 54 % жертв торгівлі людьми мають вищу або неповну вищу освіту.
"П'ять років тому вербувальники працювали відкрито, по великим містам. Вони просто підходили до людей на вулиці і пропонували роботу за кордоном - розповідає координатор Національної гарячої лінії з питань запобігання торгівлі людьми Ірина Огороднійчук. - Зараз вони перебралися в регіони, де не вистачає інформації".
До того ж сучасні работоргівці стали значно винахідливішими і почали використовувати нові способи вербування. Наприклад, нещодавно на телефон гарячої лінії зателефонував чоловік із Луганська і розповів, що деяка організація запрошує дівчат працювати на Ямайку, прикриваючись іменем Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда", який, власне, і координує Національну гарячу лінію...
Загалом у світі від торгівлі людьми потерпає близько 800 тисяч чоловіків, жінок та дітей щороку. Торгівля людьми - це кримінальна індустрія, яка нині займає третє місце за розмахом і швидкістю зростання.
Міф другий: друзі та родичі не можуть виявитися замішаними в торгівлі людьми
Друзі і родичі - це люди, яким найбільше довіряють. Якщо людина не завжди повірить сумнівному оголошенню у місцевій газеті, то вона схильна вірити словам своїх знайомих. Іноді вербувальники і самі не знають, що вони залучені у сферу торгівлі людьми.
Останнім часом сформовано нову стратегію вербування, коли людину, що пропрацювала деякий час на експлуататора, відпускають за умови, що замість себе вона приведе двох-трьох інших "працівників". Залякані жертви повертаються додому і замість того, щоб сповістити правоохоронні органи, проводять своєрідну рекламну кампанію серед своїх друзів та далеких родичів.
За інформацією МОМ, в Україні 17 % постраждалих були продані в рабство своїми ж друзями, партнерами чи колегами.
Міф третій: потенційні жертви експлуатації знають, що їх може очікувати і готові до цього
Ірина Огороднійчук пригадує випадок, що стався минулого року, коли за телефоном гарячої лінії звернулася молода дівчина.
Її та ще трьох її подруг запрошували танцювати у російському VIP клубі. Уже під час розмови стало зрозуміло, що дівчат запрошують зовсім не танцювати, але як фахівці гарячої лінії не намагалися переконати молоду панянку, вона відмовлялася їм вірити.
Проте номери телефонів російських організацій, що займаються захистом постраждалих від торгівлі людьми, все ж взяла.
Через тиждень зателефонували з російської організації і попросили забрати дівчат. Потрапивши до так званого "VIP клубу", дівчата були змушені займатися проституцією. У них були вилучені всі документи і особисті речі, обмежена їхня свобода.
Дивом одній із них вдалося зателофонувати російській організації і за тиждень дівчат звільнили із сексуального рабства, в яке вони потрапили. По приїзді до Києва, танцівниці були настільки шоковані, що довго не могли наважитися розповісти, що з ними сталося за кордоном.
Така ситуація є поширеною, і рожеві окуляри, через які дивляться на роботу за кордоном, часто перетворюються чорну пов'язку на очах у жертви.
Міф четвертий: робота у сусідній Росії є менш ризиковою, ніж у Туреччині
Росія, в очах багатьох українців, досі є "братньою державою", яку навіть важко вважати "закордоном". Відсутність візового режиму, володіння мовою і нібито заможніше життя російських громадян, підштовхує наших співвітчизників погоджуватися на сумнівні пропозиції.
Тим не менш, Росія зараз - основна країна призначення для українських жертв. На її територію припадає 37% потерпілих (дані МОМ 2007-2008 років).
Друге місце займає сусідня Польща (20%). Щоправда підписання договору про легальне працевлаштування між Україною і Польщею дає надію на зменшення ризику потрапляння до тенет работоргівців, але лише за умови, якщо майбутній працівник ретельно перевіряє діяльність фірми і всі необхідні документи (наприклад, ліцензію, копію дозволу на працевлаштування громадян України, трудовий договір зрозумілою мовою тощо).
На третьому місці - Туреччина.
Міф п'ятий: торгівля людьми обов'язково включає перетин державного кордону
Не обов'язково їхати за кордон, щоб впасти в залежність від експлуататора. За статистикою МОМ, у 2008 році 4% постраждалих від торгівлі людьми потрапили у рабство у межах України.
Найбільше від цієї проблеми страждають діти - одна з найбільш уразливих верств населення. Для того, аби потрапити у неволю, їм не потрібно перетинати кордон - пройдіться лише вулицями вашого міста і зверніть увагу на дітей-жебраків...
А восени минулого року у Чернівецькій області було затримано групу сутенерів, які направляли дівчат до Києва займатися проституцією. Вербувальники ходили по барам і нічним клубам Чернівців, знайомилися з дівчатами і пропонували їм хорошу роботу по догляду за дітьми у Києві, обіцяючи непогані гроші. Найбільшу увагу вони звертали на неповнолітніх дівчат із інтернатів або неблагополучних сімей.
У столиці дівчат селили разом з охоронцем на орендованій квартирі і машиною відвозили до клієнтів, знущаючись за будь-яку провинність, піддаючи дівчат залякуванню і тортурам. Троє із п'яти дівчат, що стали жертвами сексуального рабства, були неповнолітніми.
Міф шостий: у рабство потрапляють лише жінки задля сексуальної експлуатації
За статистичними даними МОМ, з 820 випадків торгівлі людьми у 2008 році, 625 постраждалих особи були жінками, і 195 чоловіками.
24% чоловіків - це досить великий показник, адже чоловіки менш схильні шукати допомоги, ніж жінки: вони вважають себе сильними і здатними захистити себе, тому пункт перший "зі мною такого не станеться" стосується їх у першу чергу.
Багато тих, хто постраждав від сексуальної експлуатації не усвідомлюють себе як жертв злочину і вважають, що їм просто не пощастило із працедавцем!
Більшість чоловіків була залучена до трудової експлуатації, але траплялися випадки залучення до жебрацтва, сексуальної експлуатації, вербовки військовими в гарячі точки і торгівлі органами.
Олександр зі Львова нелегально виїхав до Іспанії разом з дружиною і працював там на будівництві. Одного разу він упав з драбини і сильно забився.
Звичайно, ніякої страховки у нього не було, а працедавець умив руки. Коли чоловік повернувся зі шпиталю, виявилося, що у Олександра вирізали нирку.
Це ніяк не в'язалося з висновком лікарів про струс мозку і незначну гематому. Винних шукають до цього часу.
Міф сьомий: довести вину і покарати торгівців людьми неможливо
Торгівля людьми - це кримінальний злочин, що в Україні, як і у багатьох країнах світу, карається ув'язненням від 5 до 15 років із конфіскацією майна. А у деяких державах, наприклад США та Канаді, - довічним ув'язненням.
За 2008 рік було порушено 322 кримінальні справи і винесено 83 вироки за статтею 149 "Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини" Кримінального кодексу України.
Серед них є успішні історії покарання злочинів, як історія Дарини. Родичка 15-літньої Дарини (ім'я змінено), мати якої зловживала алкоголем, переконала дівчинку поїхати хатньою робітницею до Туреччини.
У Стамбулі злочинниця передала дівчинку до рук сутенерки, яка, забравши всі документи, тримала Дарину під наглядом. Вона відвозила її до клієнтів, а за спроби втекти чи украсти документи, сутенерка знущалася над нею, била і топила у воді.
Над Дариною зжалився коханець сутенерки і допоміг їй втекти. По приїзді додому, Дарина розповіла все своїй бабусі, і вони разом звернулися у міліцію. Слідство тривало близько чотирьох місяців.
В результаті родичка Дарини була засуджена до 5 років позбавлення волі та виплати грошової компенсації в розмірі 10 000 гривень, а Дарина була направлена для отримання соціальної допомоги до місцевої громадської організації, яка опікується постраждалими від торгівлі людьми.
Вона отримала реінтеграційну допомогу, включаючи супровід психолога, адвоката, соціального працівника. Нині дівчина працює, отримуючи компенсаційні витрати.
Проте не всі постраждалі від торгівлі людьми такі сміливі, як Дарина. Більшість намагається забути, що з ними сталося, вони бояться або ж морально не витримують затяжного судового процесу.
Так, Світлана (ім'я змінено), повернувшись в 2006 році із турецького полону, спершу хотіла викинути всі неприємні спогади із пам'яті, а потів вирішила, що злочинці мають бути покарані і звернулася в правоохоронні органи.
Справа триває до цього часу, але до суду іще далеко.
"Я втомилася кожного разу дивитися в обличчя цим людям. Я просто боюсь" - розповідає Світлана.
Міф восьмий: торгівля людьми обов'язково включає застосування сили
Трафікери використовують психологічний примус, який може виявитися значно ефективнішим за фізичні розправи.
"Постраждалим обіцяють, що їх випустять після того, як вони відпрацюють "борг", який лише росте. Людина вірить і працює, працює... Або, наприклад, якщо постраждала особа з невеликого села, де всі одне одного знають, експлуататори можуть застосовувати метод залякування: мовляв, якщо ти не зробиш того, що тобі кажуть, ми розвісимо твоє оголене фото по всьому селу", - розповідає Ганна Антонова, співробітник Програми протидії торгівлі людьми МОМ в Україні.
Нині деякі торгівці людьми тримають своїх "працівників" лише до кінця терміну закінчення візи, відправляють додому для її поновлення, а потім, внаслідок залякувань або боргової залежності, змушують їх повертатися. Інколи жертвам приплачують якийсь мізер, через що вони починають відчувати себе причетними.
Моральний тиск, залякування, погрози вчинити шкоду рідним, вилучення документів, використання психотропних речовин складають неповний перелік різноманітних засобів впливу на жертву. А сила застосовується в останню чергу - кажуть фахівці.
Міф дев'ятий: потерпілим від торгівлі людьми ніхто не допомагає
Принаймні тридцять громадських організацій по всій Україні допомагають постраждалим від торгівлі людьми, надаючи медичну, психологічну та юридичну допомогу. В громадських організаціях працюють справді небайдужі люди, жертвам забезпечується конфіденційність і безоплатність послуг.
  • З 2002, за підтримки МОМ, було засновано Медичний Реабілітаційний Центр, а також 5 притулків для постраждалих від торгівлі людьми у регіонах. 91% потерпілих після проходження курсу реінтеграції були працевлаштовані або повернулись до навчання, і лише 2% виїхали за кордон з різних причин.
  • У рамках реінтеграції потерпілих було ініційовано програму навчання мікро-підприємництву, за якою потерпілі отримали можливість започаткувати більше ніж 79 власних підприємств.
  • Національна гаряча лінія надає консультації з питань попередження торгівлі людьми, включаючи допомогу жертвам, інформацію з безпечного працевлаштування за кордоном, перевірку фірм-посередників тощо.
  • Номери гарячої лінії: 8 800 500 22 50 або 8 800 505 50 10 (зі стаціонарного телефона), 527 з мобільного Білайн, Київстар, Лайф, або МТС. Всі дзвінки на ці номери у межах України безкоштовні.
Міф десятий: держава виділяє достатньо коштів на боротьбу з торгівлею людьми в Україні
На жаль, українська держава не виділяє окремого фінансування на реінтеграцію постраждалих від торгівлі людьми, незважаючи на те, що існує Державна програм проти торгівлі людьми до 2010 року з фінансуванням приблизна у півтора мільйони гривень. Ця сума розрахована на 24 області і Крим терміном на п'ять років і використовується в основному на превентивні заходи.
Допомога постраждалим у такій ситуації стає можливою лише завдяки міжнародним фондам.
Представництво МОМ в Україні оцінює потребу у фінансуванні лише на реінтеграцію потерпілих від торгівлі людьми (не включаючи витрати на попередження торгівлі людьми та кримінальне переслідування злочинців) у сумі від 25 тисяч гривень в рік на кожну область.
Довідка:
"Торгівля людьми" означає найм, перевезення, переміщення, приховування або прийняття осіб, використовуючи погрози або силу чи інші форми примусу, насильницького викрадення, обману, шахрайства, зловживання владою або безпорадним станом або отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, що має владу над іншою, з метою експлуатації. Експлуатація включає в себе як мінімум примушення інших до проституції або інші форми статевої експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство та діяльність подібну до рабства, поневолення або видалення внутрішніх органів.

Немає коментарів:

Дописати коментар

  Анкетування "Я та булінг", спрямоване на виявлення обізнаності учнів, щодо проблеми шкільного насильства, та чи стикалися учні з...