Увага!

На підставі листів Уповноваженого Президента України з прав дитини від 28.09.2020 №15/3-01/1684, від 01.10.2020 №15/3-07/1686 та від 05.10.2020 №б/н повідомляємо, що за даними світового огляду впливу пандемії коронавірусу на дітей в онлайн (David Wright. COVID-19: expectations and Effects on children online, June 2020) в період карантину діти стали проводити на 80% більше часу онлайн, значно почастішали випадки булінгу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, а сексуальна експлуатація дітей в інтернеті збільшилась вдвічі. На жаль, в Україні такі випадки також почастішали.

З метою профілактики та захисту дітей від шантажу в цифровому просторі, сексуального насильства та експлуатації, просимо подивитись на сайтах відеоролики: Stop Sexting, «Припиніть струшувати дитину», що носять соціально значимий, некомерційний, характер.

Посилання для завантаження відеороликів:

https://drive.google.com/drive/folders/1bg6W7wefCjLrhAwVN2FQPfVRdJOhZdeG

https://drive.google.com/file/d/1RM6ifoGZXC3upFrQSd_e-OtGP3GbAOL8/view

Думаю, кожен з нас був ненавмисним свідком ситуації, коли батьки, намагаючись заспокоїти свою дитину, яка капризує, смикали її за руку чи трусили. Виявляється, такий спосіб «заспокоїти» досить небезпечний і може призвести до низки негативних наслідків. У медиків навіть визначення для цього поняття є – синдром струшеної дитини. 

Саме про нього нам детально розповіла завідувачка відділення Клініки дружньої до молоді, національний тренер UNICEF з розвитку дружніх до молоді служб охорони здоров'я Дзвенислава Цуглевич.

– Уперше про цей синдром нам почали говорити під час навчання в Швеції, – розповідає Дзвенислава Любомирівна. – Це було в 2014-2017 роках. Шведи надзвичайно серйозно до цього ставляться. 

У нас же вважається як? Якщо дитина капризує чи плаче, то краще не звертати уваги, мовляв, не потрібно привчати її до рук. Але як можна спокійно спостерігати чи взагалі ігнорувати той факт, що ваша дитина плаче? Я цього взагалі не уявляю. Навпаки, материнський інстинкт на плач – це притулити до себе, захистити. Немовля ще не може сказати, що його болить чи через що воно занепокоєне, роздратоване. У більш старшому віці боротися із капризуванням можна за допомогою розмови, звичайного пояснення. Наприклад, якщо ваша дитина влаштовує вам істерику в людному місці з вимогою купити якусь іграшку, ви ж можете їй спокійно пояснити, що на цей час грошей на придбання такої речі немає, чи їх взагалі немає. Дитина швидше буде вас розуміти, якщо ви з нею постійно будете розмовляти, ділитися враженнями і переживаннями.

– У рамках навчання тренерів проекту «Дитинство без насильства» Вам, окрім всього, розповідали і про синдром струшеної дитини. Розкажіть про нього нашим читачам. 

– Це визначення використовують лікарі і не спеціалісти для опису насильницької травми голови, яка заподіяна немовляті і маленьким дітям. За даними досліджень, у 70% випадків надмірний струс дітей до трьох років, а особливо немовлят, може призвести до інвалідності і в 20% випадків – до смерті. 

Наведу приклад: дитина плаче всю ніч, у молодої матусі сил вже немає, нерви на межі. Вона від злості зі всієї сили смикає ліжечко, в якому плаче немовля. Начебто і дитина притихла, і злість спала. Ніби як все добре, але...

У такий спосіб і може проявитися цей синдром. Також він може бути наслідком інтенсивного заколисування в ліжечку-гойдалці, на руках чи в колясці. Це аж ніяк не означає, що не можна заколисувати дитину на руках. Це потрібно робити, але при цьому ваші рухи мають бути м'які, плавні та ніжні. 

Досить небезпечним є підкидання дітей, особливо до трьох років. У цей час ще не всі м'язи тіла немовляти є міцними. Не варто кидати дитину на ліжечко, трясти за руку, плече, грудну клітку чи ноги. Не струшуйте малюка, щоб його розбудити. Усі ці дії можуть пошкодити головний мозок і хребет. Легкість нанесення травм можна пояснити тим, що дитинка, її кістки, череп, хребет ще не сформувалися, вони мають м'яку структуру. Так як у немовляти не досить розвинені м'язи, а точніше м'язи шиї, різкі рухи голови можуть пошкодити головний мозок.

Якщо Ви втомилися, роздратовані, відчуваєте спалахи гніву, наповнені негативними емоціями і переживаннями, попросіть кого-небудь з рідних побути з дитиною. Якщо підтримки поруч немає, залиште немовля в безпечному місці (ліжку) на 5-10 хвилин. За цей час ви заспокоїтеся і уникнете в майбутньому негативних наслідків для дитини. 

У жодному разі не звинувачуйте себе за негативні емоції, пов'язані з дитиною, які ви можете відчувати. Такі емоції нормальні. Головне, щоб вони не нашкодили дитині. 

– Дзвениславо Любомирівна, які симптоми вказують на синдром струшеної дитини?

– Лікарі виділяють три основні симптоми – внутрішньочерепна (субдуральна) гематома, набряк головного мозку, крововиливи в сітківку ока. До інших наслідків синдрому струшування можна віднести: переломи, судоми, сліпота, затримка емоційного і фізичного розвитку, труднощі з навчанням і поведінкою. 

За даними досліджень, синдром струшеної дитини може спричинити серйозні пошкодження головного мозку, як наслідок – призвести до довічної інвалідності або смерті. Найчастіше діагностується у дітей перших двох років життя, але іноді може спостерігатись у дітей віком до 5 років. 60% постраждалих дітей – це хлопчики, а 80% тих, хто спричинив появу синдрому, – це чоловіки. 
Батьки можуть помітити такі симптоми: дитина стає дратівливою або, навпаки, кволою, загальмованою; у неї поганий апетит, немовля перестає смоктати і ковтати їжу; блідість або синюшний відтінок шкіри обличчя, «сонні» очі; судоми, блювота, періодичні втрати свідомості, порушення частоти дихання. Обов'язково слід звернутися до лікаря. 

– Згідно з дослідженнями Ради Європи, кожна п’ята українська дитина потерпає від сексуального насильства, кожна третя – від фізичного, а кожна друга – від психологічного. У 2017 році в Україні зареєстровано близько 5000 злочинів проти дітей. Часто людина, яка пережила знущання в дитячому віці, не може оговтатися від нього протягом усього подальшого життя. Стратегія ВООЗ щодо ліквідації насильства підкреслює посилення ролі саме працівників галузі охорони здоров’я у вирішенні цієї проблеми. Лікарі та медичні сестри багатьох країн світу активно залучені до її розв’язання. Без участі лікаря неможливо задокументувати факт знущання над дитиною. Як працює система протидії насильства в Україні?

– У першу чергу, вона має працювати на випередження і профілактику, чим ми і займаємося у Школі відповідального батьківства, яка діє при Клініці, дружній до молоді. Якщо раніше вагітних жінок, які приходили на заняття з чоловіками, було набагато менше, то тепер можна говорити про відповідальний підхід українських родин до планування сім'ї. Навіть кількість партнерських пологів зросла. Тобто чоловіки стали більше піклуватися про жінок, про майбутніх дітей. Родинність у плануванні сім'ї надзвичайно важлива.  

Також ми готуємо дітей до дорослого життя, розповідаючи їм на лекціях про методи контрацепції, планування сім'ї. Сексуальне виховання є досить важливим, якщо постійно розповідати, застерігати, говорити про синдром струшеної дитини, булінг та інші речі, починаючи з раннього віку, то і цих проблем у нас буде в рази менше. Якщо людина знає про наслідки, які на неї чекають у випадку вчинення тих чи інших дій, то задумається, чи варто їх робити. Відтак профілактика є першочерговою.

Підліток може розповісти лікарю про те, чим не завжди відважиться поділитися з іншими людьми. Медичні працівники мають вміти вести діалог із самим пацієнтом, його рідними, а іноді – і з кривдником. Слухаючи та аналізуючи інформацію, оглядаючи пацієнта, лікар може дізнатися про знущання над дитиною більше, ніж фахівці інших служб. Іноді від вміння медичного працівника виявити, задокументувати інцидент, своєчасно повідомити про нього соціальні служби та поліцію залежить здоров’я, подальша доля та життя маленької людини. Саме тому в Україні сьогодні активно працюють над вирішенням цієї проблеми. Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба у партнерстві з МОЗ України впровадили проект «Дитинство без насильства», метою якого є запобігання насильству над дітьми шляхом підвищення компетенції медичних працівників. Я, як національний тренер UNICEF з розвитку дружніх до молоді служб охорони здоров'я, докладаю максимум зусиль, аби про найбільш поширені проблеми суспільства люди були проінформовані. Правильна інформація – це половина успіху в справі. Тож ми і надалі розповідатимемо читачам газети ключ про найбільш актуальні медичні теми сьогодення.